«Дуже треба нам вас, недобитків бандерівських…»: простір «героїв» і смислів у п’єсі Павла Ар’є «Слава героям»

Анотація

У статті п’єсу Павла Ар’є «Слава героям» розглянуто в контексті її театральних версій та аналітико-критичної рецепції з позицій «війни пам’ятей» та «суспільних ран». Від часу написання цього драматургічного тексту й до погляду на нього на тлі майже трьох років повномасштабної російської війни в  Україні та  понад десятиліття російської агресії суттєво трансформується сприйняття його персонажів і тих «персональних правд», які вони репрезентують. Показовою є нарочита обережність як самого драматурга, так і його театральних інтерпретаторів (Стас Жирков, Олекса Кравчук, В’ячеслав Жила, Анатолій Левченко, Алла Соколенко) у роботі з семантичним полем української громадянської ідентичності, бажання озвучити наявність в сучасній Україні різних історичних пам’ятей, але при цьому демонстрація відсутності пошуків їх зближення, яка камуфлюється під інтенцію вийти за межі «політики» та приділити особливу увагу «людяності» персонажів незалежно від того, до якого політичного табору належить кожен із них. У результаті в п’єсі немає жодної «взірцево людяної» постаті, нерозв’язані проблеми протистояння літніх «політичних» антагоністів переходять у спадок їх дітям і онукам та цементують нові транспоколіннєві персональні й суспільні травми. У фіналі здається, що фізична смерть наче примирює непримиренних за життя ворогів — адже вони у посмерті ідуть поряд без зброї. І водночас смерть обох героїв усі питання, які лунають у п’єсі, так і залишає відкритими, транспоко-ліннєві рани — незагоєними, а затаврованих совєцьким режимом борців за українську незалежність — нереабілітованими.