Двобій історичних наративів у драмі: українська оптика (за п’єсою Ігоря Юзюка «Там під чорним лісом… Banderado»)

Анотація

У статті п’єсу Ігоря Юзюка «Там під чорним лісом… Banderado» проаналізовано з позицій різних історичних та ідеологічних наративів щодо руху українського національно-визвольного опору. Концептуальну метафору «бандерадо» (з іспанської  — «прапороносці») драматург виносить і в заголовок твору, і тиражує у змістових характеристиках його окремих частин (усього 8 вставок-banderado з різними сюжетами про індивідуальний героїзм українців від козацтва до перших порадянських років). Тому драму Юзюка можна розглядати як змістовну наративну полеміку з романом Олеся Гончара «Прапороносці», адже Гончар осмислює роль українських воїнів як органічного сегмента совєцького війська, яке визволило країни Європи від  гітлерівського фашизму, але  на  багнетах принесло туди сталінський соціалізм. Фонетична співзвучність концепту «banderado» з прізвищем одного з очільників українського національно-визвольного руху розгортає дискурс самого Степана Бандери, який не стає безпосереднім персонажем п’єси, але про якого постійно йдеться у її діалогах. Ігор Юзюк показує, як обидва тоталітарні режими — і гітлерівський, і сталінський — намагалися використати й  скомпрометувати Бандеру та  його прихильників, як використовували у  своїх інтересах «колоніальне військо» українців та не зважали на колосальні людські втрати, адже «їх не рахують, ними розраховуються». Розглядаючи українську територію як мультифронтирну зону, що під час Другої світової війни опинилася на закланні у двох тоталітарних режимів, драматург прагне створити нові наративи як самої війни, так й  українського національно-визвольного опору. Кожна нова п’єса про Бандеру зараз буде актуальною, адже від початку повномасштабної російської агресії саме ім’я Степана Бандери стало для українців сим-волом єднання, спільного опору та  знаком вивільнення від  гіпнозу розмитої психоделічної ідентичності.