Драматургічний корпус текстів «2: Антологія ІХ Конкурсу п’єс "ДРАМА.UA"»: множинні ракурси війни

Анотація

У статті корпус текстів «2: Антологія ІХ конкурсу п’єс “Драма.UA”» проаналізовано як цілісну драматургічну антологію. За предмет дослідження правлять метатекстовий потенціал книги загалом та внутрішній діалогізм її складників. Водночас проблема дослідження виявляється дещо ширшою, оскільки розгляд сучасних антологійних проєктів драматургії в історичній ретроспективі дозволяє також фіксувати загальну зміну пріоритетів усередині національного драматургічного дискурсу на шляху до свідомого вибору авторів та упорядників щодо причетності до модерної української політичної нації. Провідні методи, застосовані у статті — це жанровий та проблемно-естетичний аналіз з елементами концептології та компаративістики. З одного боку, проаналізована драматургічна антологія якісно відрізняється від виданої 2013 р. першої збірки конкурсу «Драма.UA», оскільки органічно вписана у  систему інших антологій сучасної української драми про війну  — і  в цьому сенсі долучена до колективного голосу багатьох драматургів різних творчих осередків та різних генерацій («Антологія 24», «Неназвана війна», «Драма Панорама 2023», «Без них», «7 п’єс, створених в рамках ІV Лабораторії драматургії НСТДУ» тощо). З другого ж боку, цей корпус текстів Катерини Пенькової («Марафон “російська рулетка”»), Андрія Бондаренка («Атомна русалка»), Лєни Кудаєвої («Один день»), Оксани Савченко («Моє пекло») та Олега Михайлова («Море залишиться») можна розглядати як самодостатній метатекст, наділений власними внутрішніми сюжетами й естетичними закономірностями, оскільки включені до нього твори, написані майже в один час, вступають у  численні внутрішні діалоги та обрамлені своєрідною гіперкатастрофічною «маріупольською» рамкою, всередині якої будь-який інший катастрофізм війни сприймається як пов’язані локальні історії, які змінюють людей і трансформують нашу свідомість. Актуальність розвідки зумовлена очевидною потребою оперативного реагування українського літературознавства на нові художні тексти й текстові корпуси (збірки, антології, віртуальні ресурси тощо), які осмислюють війну практично наживо і  тому фіксують рухомість естетичних пріоритетів у  її інтерпретації, яку пізніше буде значно важче вловити. Співзвучність та діалогізм текстів антології розглянуто на рівнях жанрів, провідних дискурсів, метафоричної мови, інтенсивних пошуків оновлених ресурсів драматургічного ословлення війни, чим проблему аналізу цього корпусу не вичерпано, а лише актуалізовано для подальших студіювань на рівнях концептосфери, поетики, художньої антропології війни.