Митець і революція: до питання типології взаємин

Özet

У статті здійснено спробу визначити типи взаємин митця і революції «як швидкого та насильницького переходу до нового ладу». На прикладах творчих доль визначних представників світової літератури різних епох простежено основні типи сприйняття митцями революцій, їх наслідків та відображення цього явища в авторській художній свідомості. Відзначено, що навіть за умови
амбівалентного характеру, що зумовлює корегування естетичних запитів письменника з суспільно-політичною атмосферою, революції служили резонатором художніх ідей і джерелом нових мистецьких явищ. Звернувшись до античності в пошуках міфологічних відповідників, припускаємо, що від часу однієї з перших у Західній Європі революцій (ХVII ст.) визначились варіанти взаємин, де митець — Немезида, яка вершить моральний суд (Дж. Мільтон); Пігмаліон, який закохується у свій витвір, мріє вдихнути життя в міф про революцію (Вольтер, Ж.-Ж. Руссо, Д. Дідро та ін.); дитя Сатурна, якого Сатурн-революція пожирає (Бомарше); олімпієць, що, черпаючи з революції-Кастальського джерела, мріє про торжество Конкордії (В. Гюго); підліток-Ікар, який уявив себе Прометеєм (А. Рембо); Орфей (Р.М. Рільке та ін.). А для літератур, які формувались у тоталітарних державах, складні взаємини митця з революцією визначились і в типові «дитяти Сатурна», і в лже-Прометеєві, і, врешті, в Дедалі, який і співучасник творення псевдогуманістичної ідеології
і готовий до боротьби з нею митець-учений.