Список (не) рекомендованої літератури: українці у творах російських письменників XX ст.

Анотація

Метою статті є дослідження художніх образів українців, побудованих на  вкорінених у  російську імперську й незмінну в різні періоди радянської літератури ХХ століття традицію етностереотипах. Об’єктом аналізу є такі твори, як «Тихий Дон» Шолохова, «Біла гвардія» Булгакова й «На независимость Украины» Бродського, спільним для яких є свідоме й системне конструювання авторами образу українців як Іншого, Чужого, Ворожого. У роботі застосовані діахронічний підхід, дескриптивно-аналітичний і  порівняльно-типологічний методи, принципи імагологічного і контекстуального аналізу. Використання комплексу цих методів і  підходів уможливлює вирішення таких завдань: розгляд обраних для дослідження творів крізь призму імагології; визначення способів і форм конструювання образів українців у текстах російського імперського літературного дискурсу.
У перебігу дослідження було з’ясовано, що образи українців і, ширше, — України в аналізованих творах ґрунтуються на етностереотипах, питомих для російського імперського мислення, у них інкорпоровані суб’єктивність авторів і спільні для них, незалежно від «поворотів» у власних біографіях, імперський світогляд і політична ангажованість. Образи українців у творах Шолохова, Булгакова й Бродського сконструйовані відповідно до «культурних» кодів росіян, де вирішальною для їхнього формування стала не емпірична реальність, а дискурсивна традиція, заснована на стереотипах і упередженнях. Зроблено висновки, що, всупереч декларованій у радянській ідеології лозунгам про дружбу й рівність усіх народів, у «Тихому Доні» домінує образ українців як Іншого («хохлів»), у «Білій гвардії» — Чужого / Ворога, якому відповідають петлюрівці як історичний аналог «мазепинця». Тоді як у пасквілі «дисидента» Бродського в образах українців і  України поєднались практично всі варіанти етностереотипів відповідно до  по-бутового («хохол»), культурного («малорос») і  політичного («мазепинець») контекстів. Входження проаналізованих творів до літературного канону сучасної росії, а головне — рецепція їх закордонним читачем як частини міфу про «вєлікую рускую літературу» і складників тексту пропаганди є підставою визначати їх обов’язковими позиціями в списку рекомендованих до декодування й розвінчання як зразків імперського літературного дискурсу.