Провідні мотиви й образи поетичної книги Павла Вишебаби «Тільки не пиши мені про війну»

Анотація

У статті поставлено за мету проаналізувати провідні мотиви й художні особливості поетичної мови дебютної книги Павла Вишебаби «Тільки не пиши мені про війну» (2022). Актуальність такого дослідження зумовлена необхідністю осмислення комбатантської літератури як складника сучасного українського воєнліту; потребою визначення специфіки кореляції художньої картини світу книги і питання ідентичності. Предметом аналізу є особливості поетичної репрезентації Вишебабою теми «людина і війна». Задля цього застосовані герменевтичний, інтертекстуальний, біографічний і архетипний наукові методи. Спостережено, що авторська інтерпретація теми «людина і війна» розкривається в комплексі мотивів суспільної, філософської та інтимної лірики. Лейтмотивом поетичної книги Вишебаби визначено питання особистісної, генераційної і національної ідентичності. Окреслено обриси художньої картини світу, оприявленої в топосі війни, який структурують «фронт, укриття, чужина». У перебігу дослідження запропонована типологія творів книги на лірику вибору, створену до повномасштабної війни, і лірику чину, написану після її розгортання. Основна проблематика першої пов’язана з питанням національної і творчої самототожності. Здійснений ліричним героєм вибір визначає його долю в часопросторі війни, питомому для лірики чину. Він оприявлюється в історично-конкретних, літературно-культурних і автобіографічних координатах. Моделюючи образ війни, автор не вдається до деталізованих батальних сцен і мілітарної лексики. Натомість віддає перевагу роздумам про сенс буття, активує мотив пам’яті, занурюється в психологічний портрет героя. Визначено, що, як і в ліриці вибору, особливість розкриття теми «людина і війна» в ліриці чину зумовлена досвідом комбатанта і традицією художнього діалогізму. Для ідіостилю автора характерними є біблійні ремінісценції і алюзії, покликання на Данте, Дж. Донна, Вольтера та ін.; міжтекстові зв’язки на рівні назв («Місто з химерами», «Божественна комедія» та ін.), поетичні стилізації (молитва, щедрівка, лічилка, колискова, хокку). Власне, питання джерел інтертекстуальності та особливості їх авторської інтерпретації є перспективою подальшого вивчення лірики Вишебаби.