УКРАЇНСЬКИЙ ЖІНОЧИЙ РОМАН ПРО ВІЙНУ: ПРОБЛЕМА ТЕМИ І ЖАНРУ

Анотація

Предметом дослідження є жанр жіночого роману про війну, зосереджуючись на тому, як жіночий досвід модифікує жанр, змінюючи статус події та корегуючи фабульні схеми. Метою дослідження є простежити особливості розвитку жіночого роману про війну на матеріалі 4 романів різних періодів: «Петря Слимак» Олександри Свекли, «За плугом» Варвари Чередниченко, «Хрещатий яр» Докії Гуменної та «Смерть лева Сесіла мала сенс» Олени Стяжкіної. Новизна дослідження полягає в тому, що воно є першою спробою аналізу жанру жіночого роману про війну в українській літературі. Дослідження виконано в руслі феміністичних студій і спирається на праці Ніри Ювал-Девіс, Синтії Енлой, Міріам Кук, Маргарет Хігонет та інших.

У результаті дослідження виявлено низку особливостей українських жіночих романів про війну. Жанр розвивається як вписування жінок у чоловічі фабульні схеми та створення воєнних herstory. У фабульній схемі зображення боїв є епізодичним, натомість важливим стає зображення подій у тилу та окупації. Це суттєво розширює розуміння війни не лише як історії поразок і перемог, життя і смерті, але і як страждань, терпіння і посиленої праці. Жіночі романи акцентують увагу на внесок жінок у забезпечення армії і суспільної організації, але і на стражданнях, яких жінки зазнають під час війни. Частотним мотивом також стає порання чи каліцтво чоловіків на війні, що підриває стандарти маскулінності, звичні для чоловічих зразків жанру.

Жіночі тексти також більш уважні до жіночих персонажів, надаючи їм більшої суб’єктності. У текстах першої половини ХХ ст. ця суб’єктність є наслідком нестачею чоловіків у публічному просторі, що давало жінці простір для самореалізації поза приватною сферою. У пізніших текстах суб’єктність жінок обґрунтовується їхніми характерами. Поява героїні-снайперки знаменує подолання віктимності жіночих образів у воєнних романах.