ТВОРЧІСТЬ В’ЯЧЕСЛАВА МЕДВІДЯ ЯК РОДИННО-РОДОВА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

Özet

У статті пропонується інтерпретація творчості, насамперед романів «Збирачі каміння» і «Кров по соломі», сучасного українського письменника В’ячеслава Медвідя як родинно-родової історії України ХХ–ХХІ століть. Твори В. Медвідя не мають зовнішніх прикмет традиційних історичних жанрів (виклад конкретних визначних подій минулого, біографій відомих постатей тощо), але в них є такі іманентні риси історичного роману, як «вихід на сучасність», тобто інтерпретація минулого з позицій сучасності, історіософське осмислення національного минулого, теперішності й перспектив розвитку на майбутнє. Наративно твори В. Медвідя є діалогами, в яких кожна репліка — розлога монологічна розповідь персонажа-«голосу» із сіл Полісся і Степу Миколаївщини у формі дуже довгого речення (на кілька сторінок). Автор повністю уникає будь-яких публіцистичних украплень у тексти творів, пояснень, як треба сприймати ті чи ті висловлювання «голосів». На основі спогадів і роздумів селян, через виклад родинних і родових історій, поступово створюється розлога картина минулого українського села за останнє століття, його побуту, роду занять, трудової діяльності та ставлення до праці, а головне — його культури і ментальності. Інтерв’ю письменника допомагають інтерпретувати його твори через акцентуацію уваги на тому, що село, селянські родина і рід є основою української нації, її культури і ментальності, що над ними нависла загроза повного руйнування як загроза для самодостатнього існування української нації загалом.