Диптих А. С. Баєтт «Янголи і комахи» як взірець постмодерністської вікторіани

Анотація

У статті аналізується диптих А.С. Баєтт «Янголи і комахи» з огляду на специфіку функціонування в ньому вікторіанського коду, який складає основу оригінальної вікторіани сучасної британської письменниці. «Янголи і комахи» обрані як особливий і показовий зразок рецепції, рефлексії та  інтерпретації сучасними британськими письменниками культурно-історичної та мистецько-художньої спадщини вікторіанської епохи. У новелах диптиха «Янголи і комахи», зокрема в «Морфо Євгенії» та «Шлюбному янголі», продемонстрований продуктивний діалог із  вікторіанством та одночасно концептуальні зсуви в  його осмисленні та  висвітленні тих аспектів життя вікторіанців, що перебували на маргінесах вікторіанських наративів у  ХІХ столітті. Вікторіанський код фундує особливу архітектоніку диптиха, що ви-значило мету цієї розвідки — з’ясувати особливості вікторіанського коду та принципи його репрезентації у творі.

А.С. Баєтт реконструює вікторіанську епоху через стилізацію і пастиш. Авторка створює широку панораму вікторіанства, фіксуючи найприкметніші риси його духовної та  матеріальної культури: ключові ідейно-філософські тенденції та  антиномії, наукові й  релігійні суперечки, вікторіанські цінності, особливий вікторіанський побут, маєтки та  інтер’єри, традиції і  звичаї, розподіл чоловічих та  жіночих ролей у  соціумі й  сім’ї, коло повсякденних інтересів і дозвілля. Водночас вікторіанство реінтерпретується крізь призму постмодерністської візії і  за  допомогою постмодерністської стратегії письма. А.С. Баєтт фокусує свою увагу на маргіналізованих чи взагалі замовчуваних у літературному вікторіанському дискурсі темах, порушуючи, зокрема, табуйовані за  тих часів проблеми гомосексуальних та  інцестуальних стосунків, відтворюючи різні типи жіночих характерів, фіксуючи появу нового типу жінки  — незалежної, самодостатньої, розумної. А.С. Баєтт актуалізує традицію класичного реалістичного вікторіанського роману ХІХ століття (датування подій, точні вказування місць дії, зосередженість на деталях речового світу, портретах і пейзажах в  їхніх конвенційних функціях), проте робить це мовою, доступною для  сучасного читача, маючи за мету дати змогу своїм сучасникам не лише глибше пізнати історію та збагатити уявлення про вікторіанську епоху, зруйнувавши стереотипи, а й через розуміння минулого краще усвідомити причини теперішніх проблем і негараздів. Встановлені в «Янголах і комах» вагомі й конститутивні складники вікторіанського коду визначають оригінальність дослідження, а його аналіз дає змогу констатувати наявність «вікторіанського тексту» в обох новелах диптиха, що робить твір А.С. Баєтт яскравою і самобутньою енциклопедією вікторіанської доби.