Багатоликість музи: до розуміння концепції жіночності та мистецтва у творчій свідомості Д.Г. Россетті

Анотація

У статті аналізується художня творчість Д. Г. Россетті в контексті його естетичних концепцій мистецтва і жіночності та в нерозривній єдності її вербального й візуального начала. Матеріалом для розвідки послугували сонети англійського поета, що увійшли в збірку «Будинок життя», а також ряд відомих картин художника, які сформували новий канон жіночої краси у вікторіанській культурі та значно вплинули на англійський естетизм кінця ХІХ століття. Поетична й  живописна практика Россетті демонструє постійний і напружений пошук способів втілення художнього ідеалу жіночності й любові та концепції мистецтва, сформованої митцем на самому початку творчої діяльності й метафорично задекларованої ним у новелі «Рука і душа». Смисл концепції мистецтва Россетті полягав у чіткому розумінні того, що митець у художніх творах має виражати свою душу, своє унікальне бачення світу, краси і  життя. Висувається гіпотеза про еволюційну природу творчості Россетті, розглядаються етапи розвитку його естетичних концепцій жіночності та мистецтва, котрі пов’язані з присутністю в певні періоди життя митця різних жінок-моделей, які ставали його музами і коханими. У розвідці аргументується думка про те, що сутність еволюції творчих шукань і практик Россетті полягала в  прагненні подолати розрив між життям і мистецтвом та зняти протиріччя традиційної дихотомії духовного і тілесно-чуттєвого, душі й тіла. Цей процес знайшов втілення в поступовому переході Россетті від зображення безтілесної духовності, яка домінувала в  піднесених образах жінок, створених під впливом Елізабет Сіддал, котра асоціювалась з Дантовою Беатріче, до акцентовано чуттєвої краси спокусливої Ліліт та майже одночасно написаних художником нових, трансформованих образів Беатріче, на які надихнула митця друга важлива жінка в його житті Джейн Морріс, і врешті до стилізованих та андрогінних образів Пандори, Прозерпіни, Астарти, також натхнених Джейн. Саме в її образі повно втілились уявлення митця про жіночність і красу, любов, життя і смерть, а також його розуміння мистецтва як відображення творчого, андрогінного авторського Я. Іконічним образам Россетті відповідали вербальні, які увиразнювали, коментували, доповнювали, уточнювали і розвивали візуальні, що засвідчує цілість вербального й візуального художніх світів англійського митця.