АПОКАЛІПСИС ЯК АЛЬТЕРНАТИВА НЕСКІНЧЕННОСТІ СТРАЖДАННЯ: ДО ПИТАННЯ ПРО ВИТОКИ ХУДОЖНЬОЇ КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЇ ІСТОРІЇ ТА МИСТЕЦТВА

Анотація

У статті завершальна книга Біблії – «Об’явлення Івана Богослова» – розглядається як визначальна для мистецького бачення історії, що формується у просторі європейської культури. З опорою на настанови Н. Фрая аналізуються окремі мотиви «Об’явлення», інтерпретація яких має особливе значення в контексті розвитку європейської літератури, зокрема, в плані векторів художньої концептуалізації історії. Відповідно до створюваної у «Об’явленні» картини, символічно узгодженої зі Старим Заповітом і Євангелічною проповіддю, кожна окрема людина і все людство в цілому опиняється перед альтернативою катастрофічного завершення історії або якісного перетворення часу, що може стати результатом духовних зусиль людей, вибору на користь каяття і очищення. Здатність символів «Об’явлення Івана Богослова» наповнюватись актуальними для інтерпретаторів значеннями у кожну нову історичну епоху акцентує проблему осмислення історичних подій, рефлексії щодо перебігу культуроґенезу, що розгортаються передусім у просторі мистецького дискурсу. Механізми осмислення індивідуального та загального буття, задіяні в процесі літературно-художньої творчості, характеризуються як похідні від релігійної картини світу, зв’язок із якою мистецтво зберігає на рівні символізації зображуваного. Архетипи колективного несвідомого, що, відповідно до глибинної психології К. Ґ. Юнґа, проглядають крізь символічні конструкції мистецтва, підкреслюють укоріненість процесів смислопородження у релігійних переживаннях, їх міфологічному оформленні/усвідомленні. В цьому контексті особливого значення набуває сам феномен літературно-художньої творчості, що неначе надбудовується над релігійно-міфологічним баченням та осмисленням буття. Апокаліптичний мотив катастрофічного припинення існування фікційного світу, що отримує найвищий розвиток у літературі доби постмодерну, інтерпретується як похідний від симулякризації постмодерністського мистецтва, його розриву із провідними мистецькими традиціями минулого, укоріненими у синкретичних первнях духовної культури.