Відтворення війни за державну цілісність в азербайджанській прозі

Özet

 У статті йдеться про відтворення перебігу азербайджансько-вірменської та російсько-української воєн за збереження державної цілісноcті в межах міжнародно визнаних кордонів. Тексти азербайджанської літератури взято за виданням «Байракдар. Карабаська трагедія. Київ: ВД Дмитра Бураго, 2020. 320 с.», тому в них ідеться про події до початку 44-денної війни восени 2020 року, а отже дуже мало розповідається про перебіг бойових дій. Натомість основну увагу у творах зосереджено на мотивах утрати рідної землі в Нагірному Карабаху та прилеглих семи районах, важкого життя біженців, туги за рідним краєм, національної єдності, навернення до рідної мови й культури як основи патріотизму, непохитної віри в те, що перемога й повернення на рідні терени невідворотні. Ті самі мотиви є поширеними і в українській мілітарній літературі 2014–2025 років, із певними варіаціями (наприклад, поневіряння біженців не лише на Батьківщині, а й за кордоном). Так само азербайджанські й українські літератори описують жахи війни, криваві злочини загарбників (вірменів і росіян у НКАО, росіян на території України). Натомість у творах української літератури значно частіше відтворюються бойові дії та повсякденний побут, вчинки, думки, мотивація бійців у їхній саможертовній готовності віддати життя у захисті рідної держави, рідного краю, культури, роду, сім’ї; значно рідше, але на такі мотиви натрапляємо й у творах азербайджанської літератури. Пояснюється це тим, що українці уже протягом чотирьох років ведуть безперервні важкі бої. Спільними для письменників Азербайджану й України є мотиви героїзації, комеморації та вшанування тих, хто взяв до рук зброю і став на захист рідної землі, переконаності, що їхні співвітчизники ведуть справедливу війну.