Релігія в антиімперській стратегії Івана Нечуя-Левицького

Анотація

Предмет цієї розвідки – місце релігії в антиімперській практиці І. Нечуя-Левицького. Загальні антиімперські інтенції письменника в художніх творах, публіцистиці, листуванні проаналізовано в низці розвідок. Однак питання релігії в цьому контексті належно не висвітлено. У цьому полягає актуальність студії.

Мета дослідження – з’ясувати своєрідність застосування Нечуєм-Левицьким релігії як аргументу проти імперії. Для досягнення поставленої мети розглянуто концепцію людини у творах письменника у світлі християнської антропології; проаналізовано пояснення Нечуєм причин поширення протестантизму на українських теренах у другій половині ХІХ століття, а також особливості зображення ним протестантів; вияснено трактування письменником природи релігії. У дослідженні застосовано здебільшого методи аналогії та гіпотези.

Зроблено такі висновки. 1. У зображенні персонажів Нечуй застосовує християнську антропологію, зокрема учення про гріхи-пристрасті, але вкорінює їх не в метафізичне, а в суспільне зло. Пристрасті розпалює суспільство, усталену структуру якого підтримує імперія. У такий спосіб автор конструює аргумент проти імперської влади. 2. У поясненні причин поширення протестантизму письменник зміщує акцент із німців-колоністів і вірян (офіційний погляд) на самих священників, які застосовували російську мову як чинник домінування і втрачали живий зв’язок із паствою. Зображення представників протестантських конфесій свідчить, що Нечуй-Левицький розумів раціональну природу протестантської релігійності, її здатність задовольняти духовні потреби та залученість до проєктів просвіти й релігійної свободи. 3. Загалом релігію письменник трактує як магічну дію, а в реалізації магічного впливу проводить чітку межу між давньою релігією українців (пантеїзмом), яка виростала з багатої народної уяви, оживлюючи та опоетизовуючи світ, та християнським монотеїзмом, що притлумлював уяву, зосереджуючи її на одному об’єкті. Нечуй-Левицький підштовхує до думки, що пантеїзм як простір стихійної релігійної фантазії органічно народний, а християнський монотеїзм як простір зашореної та централізованої уяви імпліцитно імперський. Тож ці релігії становлять один із проявів протистояння між народом та імперію. Притлумлена християнством народна фантазія, таким чином, послужила ще одним аргументом проти імперії.

Ці висновки можуть стати підґрунтям для подальшого дослідження місця релігії у творах Нечуя-Левицького, антиімперських інтенцій його творчості та української літератури загалом.