ІДЕНТИЧНІСТЬ НАЦІЇ ТА ТЕКСТУ: ЯК СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА ФОРМУЄ ІНТЕНСИВНІ ОБРАЗИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИФІКАЦІЇ

Анотація

У статті виокремлено та проаналізовано етапи формування української ідентичності
у 1985–2015 роках, досліджено особливості рецепції української історії у творчості українських письменників цього періоду. Здійснено спробу визначити основні домінанти взаємин історії як наративу та літератури як наративу у літературному процесі 1985–2015 років. Автор аналізує поняття «ідентичність нації», використовуючи концепції Ю. Лотмана, Й. Рюзена, Є. Топольського, Е.Д. Сміта, П. Нора та ін., визначаючи особливості культурних кодів та символів, які лягають в основу формування сучасних уявлень про минуле серед українців.
У статті доведено, що у 1985–2015 роках можна виділити два періоди формування української ідентичності та нових способів осмислення минулого. Перший припадає на 1985–2000 рр. Його автор класифікує як часовий розрив. У межах цього періоду панівною ознакою літературного процесу та соціокультурної ситуації в Україні є деструкція як спосіб осмислення минулого та сучасності. Другий період — це 2000–2015 рр. На цьому етапі увиразнюються відмінності між українською та пострадянською (постколоніальною) ідентичністю.
Автор формує поняття «транзитна ідентичність», визначає її основні ознаки та способи
презентації у художній літературі. На прикладі творів С. Жадана, Ю. Андруховича, О. Забужко, Ю. Винничука, О. Ірванця, В. Шкляра та ін. письменників доведено, що українська література 1985–2015 років переживає зміну тематики і проблематики, відбувається переосмислення таких жанрових форм, як сімейна сага, родинна хроніка, авантюрно-пригодницький та історичний роман.