Wampiryczna kobiecość w literaturze polskiego modernizmu i dwudziestolecia międzywojennego

Анотація

У статті досліджено мотив жіночого вампіризму в літературі польського модернізму та міжвоєнного періоду, зосереджуючись на творах Стефана Грабінського й Владислава Реймонта. Героїні з вампірськими рисами — це не класичні кровососучі монстри, а радше фатальні жінки, наділені надприродними рисами та здібностями, чия сексуальність і відчуженість становлять загрозу для чоловіків. Вони вирізняються своєю красою, демонічною аурою та пов’язаністю із просторами, позначеними смертю, екзотикою чи фантастичністю.
Жінки-вампіри не вбивають безпосередньо, а висмоктують життєву силу, викликають хвороби, психологічно мучать або спокушають чоловіків, схиляючи їх до порушення морального порядку. Типова структура сюжету передбачає, що головний герой вплутується у стосунки з фатальною жінкою і таким чином змушений вибирати між порядком і мораллю (втіленими в нареченій) та хаосом і чуттєвістю. Незалежно від того, перемагає чоловік чи піддається злу, наслідки часто трагічні й перемога оплачується власною смертю або смертю коханої людини.
У творах Грабінського Сара Брага висмоктує життя зі своїх коханців під час статевого акту, Мафра заражає їх проказою, а Кама Броніч використовує чаклунство та окультизм. У творі Реймонта «Вампір» антагоністка Дейзі спокушає головного героя Зенона та втягує його у спіритуалістичні, сатанинські практики.
У статті доведено, що всі ці персонажі втілюють модель модерністської фатальної жінки, яка уособлює характерний для епохи страх перед жіночністю, сексуальністю та емансипацією. Література цього періоду підкреслює патріархальне переконання у тому, що жіноча незалежність і панування мають бути покарані або нейтралізовані.