Теоретичні аспекти студій травми (термінологія, проблематичні моменти та схема розбору): спроба аналізу

Анотація

Стаття присвячена теоретичним аспектам студій травми, спробам обговорити лакуни й проблемні місця в межах методології. Сучасні студії травми, попри досить активний розвиток за останні десятиріччя, мають проблему чітких артикуляцій своїх ключових визначень та методології. Ба більше, сам предмет студій — травма — має проблему називання: при перенесенні терміна з царини психіатрії втрачається чіткість, натомість робиться наголос на неможливости повноцінного розуміння феномену. Тож завданням статті, в першу чергу, є спроба розробки термінологічного апарату й метод аналізу травматичної оповіді. Ця розвідка буде присвячена роздумам щодо ключового терміна — травми — а також спробі виробити термінологічний апарат і методу аналізу тексту в рамках цих студій. Предметом статті є спроба сформувати засадничі терміни й запропонувати метод аналізу травми в літературному тексті. Опираючись першочергово на когнітивно-поведінкову терапію, метод є експериментом із погляду на травму з точки зору когнітивно-поведінкової терапії, психології, нейронауки та філософії.

У цій статті було виокреслено предмет студій травми (травматична подія, травма, наслідки травми) й зауважено проблематичні аспекти студій травми: розмитість деяких її термінів і висловлені застороги щодо тенденційного застосування її понятійного апарату. Основними термінами студій травми були названі наступні: травму окреслили як переживання події, що надмірно засмучує і хоча би тимчасово пригнічує внутрішні ресурси індивіда, а також є причиною стійких психологічних симптомів; травматичною подією назвали власне подію, що призводить до травми; до наслідків травми — усіх можливих реакцій на травматичну подію після її власне переживання — зарахували такі: стрес — сукупність захисних фізіологічних реакцій, що настають в організмі тварин і людини у відповідь на вплив різних несприятливих факторів (стресорів); страх як емоційну реакцію на справжню або вигадану навислу загрозу; а також захисні механізми — сполучені з Я автоматичні несвідомі механізми, що забезпечують психічний захист особистості.

Наостанок був запропонований десриптивний метод аналізу травми, що складається з п’яти частин і містить: встановлення причини травми, спосіб артикуляції оповіді про неї, опис страхів, продукованих травмою, характеристика стресу та реакцій на нього й захисних механізмів; нарешті, простеження за тим, чи відбулася інтеграція травми в межах само-го тексту. Цей метод був апробований на матеріалі оповідання Павла Вишебаби «Марсіани» як прикладу тексту, де травма успішно інтегрується в досвід персонажів. Запропонований метод може бути в подальшому доповнений і застосований до інших текстів як потенційний шаблон аналізу оповідей про травму.