Богородичні чудеса у василіянських творах барокової доби

Анотація

У статті автор досліджує структуру Богородичних чудес на прикладі творів отців василіян. Категорії «чуда» і «чудесного» проаналізовано на основі теоретичних праць С. Аверинцева, Жака Ле Гоффа. Окрему увагу приділено традиції використання мотиву чудесного в українській літературі давнього та барокового періоду. На прикладі збірок чудес «Гора Почаївська» (1793) анонімного автора та “Phoenix tertiato redivivus…” (1684) Якуба Суші було проаналізовано структуру й функції чудес Богородиці. З’ясовано, що здійснює чудо чудотворний образ
Богородиці (Богородиця — посередниця між Богом і людьми, тому енергію зцілення образ має від самого Бога). У статті Богородичні чудеса досліджено в контексті їх ролі у часопросторі творів та символічного змісту. Зокрема, з’ясовано, що такі твори насичені числами, котрі виступають знаками, через які реальне життя пов’язувалося зі Священною історією. У структурі чудес виділено об’єкти чуда, проаналізовано причини його виникнення, результат здійснення чудесного. З’ясовано, що чудо у віруючих є органічною частиною щоденного життя і має не тільки позитивний, а й негативний зміст, тобто виконує функцію не лише зцілення, а й покарання. Викликає чудо все, що порушує звичний порядок життя людини, зокрема це стосується різноманітних хвороб, необхідності захисту або оборони, нападів ворогів та тих, хто бажає злаіконі або монастирю. Зникнення таких ситуацій барокова людина цілком вважала за чудо.