Антиколоніальний пафос прози Миколи Лазорського

Анотація

Література української діаспори є надзвичайно багатим і розмаїтим явищем, яке потребує об’єктивного, систематичного і цілісного осмислення. Метою нашої статті є простеження антиколоніального пафосу в епічному  доробку  самобутнього українського  письменника  з Австралії  Миколи Лазорського, чия творчість є помітною на тлі вітчизняного та світового літературно-мистецького процесу ХХ століття і заслуговує на пильну увагу з боку науковців. Дослідження засноване на загальнонауковій методиці аналізу, синтезу, спостереження, добору та систематизації матеріалу. У статті застосовано елементи таких методів: культурно-історичного (допомагає виcвітлити особливості відтворення М. Лазорським рис українського національного характеру на тлі антиколоніальної боротьби з різних історичних епох), герменевтичного (пропонує вільну і відкриту інтерпретацію текстів, залишаючи перспективу для нових витлумачень), естетичного (забезпечує розгляд доробку митця як літературно-мистецького феномену), інтертекстуального (звертається увага на зв’язки між текстами письменника та вітчизняною й зарубіжною літературною та фольклорною традицією). На матеріалі досліджених текстів з’ясовано, що М. Лазорський відзначався тонким проникненням у минулі історичні епохи, виявляв глибокий інтерес до життєвих доль визначних і маловідомих діячів, які були пов’язані з багатовіковою антиколоніальною боротьбою українців, слугували зразками для наслідування в царині національного спротиву, збереження своєї етнічної ідентичності та державницьких традицій. Проза М. Лазорського доповнює й розширює уявлення про вітчизняну й світову літературу антиколоніального звучання. Протягом десятиліть митець розробляв у своєму доробку проблематику, пов’язану з багатовіковими прагненнями наших предків захистити своє право на існування як окремого народу, вистояти в боротьбі з агресивними сусідами. Письменник не обмежується показом історичної долі свого рідного краю, а й відтворює сторінки антиколоніальної боротьби інших народів. Росія в доробку митця стає символом найогидніших і найжорстокіших форм колоніалізму. Антиколоніальна історична проза М. Лазорського звучить актуально і в наші дні, коли московська орда намагається знову поглинути український материк, щоб іти далі й завойовувати інші європейські країни. Перейняті антиколоніальним пафосом твори митця звучать як суворий вирок на адресу останніх імперських сил на планеті. У перспективі доцільно було б співставити окремі твори М. Лазорського з текстами сучасних авторів, які репрезентують антиколоніальний дискурс у письменстві України та зарубіжжя перших десятиріч ХХІ століття.