Констеляція та нонселекція: принципи ацентризму у прозі Д. Уґрешич, О.Токарчук та О.Забужко (на матеріалі романів "Музей безумовної капітуляції" Д. Уґрешич, "Бігуни" О.Токарчук та "Музей покинутих секретів" О.Забужко)

Анотація

Предметом дослідження є художнє втілення постмодерністських принципів констеляції (Вальтер Беньямін, Теодор Адорно) та нонселекції (Доуве Фоккема) у прозі слов’янських письменниць. Романи хорватської, польської та української авторок — «Музей безумовної капітуляції» Дубравки Уґрешич, «Бігуни» Ольги Токарчук та «Музей покинутих секретів» Оксани Забужко — розглянуто у компаративному ключі.
Новизна дослідження полягає у тому, що воно є першою спробою порівняти зразки української, польської та хорватської літератур з точки зору втілення в них постмодерністських принципів констеляції та нонселекції.
У ході дослідження було виявлено низку формальних ознак, властивих усім трьом обраним для аналізу романам, а саме: фрагментарність композиції, наративну гетерогенність, множинність сюжетних ліній, переплетення часопросторів. На рівні змісту ацентричні тенденції визначають спільну для всіх трьох творів настанову на пошук смислотворчих зв’язків між випадковими елементами, увагу до дрібниць і деталей як до елементів констеляційної структури. Промовисто ацентричним є мотив перетину та зникнення кордонів, який у специфічний спосіб реалізується у романах О. Токарчук та Д. Уґрешич.
Усім обраним для аналізу творам притаманна тематична інклюзивність, яка виявляється в актуалізації маргінального, недосконалого, неактуального: непотребу, сміття, дрібниць, «помилок і тупиків творіння», «нікому не потрібних речей». Яскравим виявом нонселекції є філософське осмислення мотлоху, представлене в постмодерністському ключі в романах «Музей покинутих секретів» О. Забужко і «Музей безумовної капітуляції» Д. Уґрешич. Коли О. Забужко розглядає мотлох як «слід» приватного життя людини, Д. Уґрешич вбачає у ньому символ минулої епохи та зниклої країни — Югославії.
Висвітлення специфічних рис реалізації універсальних принципів постмодернізму у творах споріднених літератур увиразнює особливість та історичну зумовленість кожної з них. Виявлення спільних філософських тенденцій і подібних мотивів у досліджуваних романах дає підстави говорити про наявність структурно-типологічних зв’язків між українською, польською та хорватською літературами.