Мемуарний образ Харкова 1920-х — 1930-х років в українській спогадовій літературі ХХ століття

Анотація

Статтю присвячено дослідженню мемуарного образу Харкова двадцятих – тридцятих років минулого століття в українській спогадовій літературі. Харків – велике місто на північному сході України, 1923 року стає столицею України, вбирає в себе краще, що було на той час в Україні, є великим промисловим, економічним, науковим, культурним, освітнім центром. Місто активно розбудовується. З’являються нові визначні пам’ятки архітектури в стилі конструктивізму. Місто, з одного боку, мало потужний державницький апарат, який контролював усі сфери життя країни, а з іншого, – активний розвиток вільного інтелектуального та культурного життя. Тогочасне місто швидко отримало свою мемуарну біографію, його тогочасний зовнішній вигляд, специфіка внутрішнього життя стали предметом численних спогадових рефлексій. Зокрема, об’єктом аналізу цієї розвідки стали спогади, автобіографії, автобіографічні повісті та романи Дмитра Багалія, Остапа Вишні, Михайла Грушевського, Докії Гуменної, Володимира Ґжицького, Дмитра Затонського, Майка Йогансена, Володимира Куліша, Василя Минка, Валер’яна Поліщука, Юрія Смолича, Василя Сокола, Володимира Сосюри та Юрія Шевельова. Частина автобіографів (як, наприклад, Майк Йогансен, Юрій Шевельов) були корінними харків’янами, інші (як, наприклад, Володимир Ґжицький, Докія Гуменна, Василь Минко, Юрій Смолич, Василь Сокіл, Володимир Сосюра) приїхали в Харків, коли він став столицею України, відтак мемуарний портрет міста виписується і у своїй еволюції, і з позицій першого сприйняття та розуміння / нерозуміння. Спогади літературно картографують місто, багато уваги приділяється його літературним, мистецьким локусам, часто згадуваними є квартал з умовною назвою ‘Літературний Ярмарок’, будинок Блакитного, Селянський будинок, театр ‘Березіль’, будинок ‘Слово’. З 1931 року життя міста кардинально змінюється, починаються масові арешти, гучні судові справи, як-то: процес СВУ в приміщенні харківської опери. 1934 року столицю України перенесено в Київ, а Харків продовжує розвиватися як потужний промисловий, науковий, інтелектуальний центр