ПОЕТИКА ДРАМАТИЧНОЇ МІНІАТЮРИ «ШЛЯХ ІЗ КРУТ» МИКОЛИ ЧИРСЬКОГО (ВІСНИКІВСЬКИЙ ДОСВІД)

Анотація

Драматична спадщина Миколи Чирського невелика за обсягом і складається з кількох творів, серед яких найбільш відомими є п’єси «Отаман Пісня» (1936), «Андрій Карабут» (1936) і «П’яний рейд» (1938). Про друк інших драматичних імпрез сам автор не дбав, а по його смерті ті тексти загубилися, що і стало причиною відсутності цього набутку в науковому обігу. Об’єктом аналізу в пропонованій статті є театрознавчі статті та випадково віднайдена драматична мініатюра «Шлях із Крут» М. Чирського. Метою розвідки є осмислення поглядів митця на театр у вісниківському контексті, аналіз поетики твору, виявлення експресіоністських елементів і деталей у тексті названого твору.

Твір «Шлях із Крут» був надрукований 1944 р. в газеті «Український вісник» (Берлін). За жанром це драматична мініатюра, тематика і зміст якої повністю відповідали авторському розумінню призначення театрального мистецтва. Тематично «Шлях із Крут» відсилав до однієї з найтрагічніших сторінок оборони Української держави від більшовицької орди — бою під Крутами в січні 1918 р. Ідея твору — духове пробудження звичайних українців, поповнення лав борців за вільну Україну людьми різного соціального походження.

Пошук прийомів, які дієво апелювали б до свідомості глядача, спонукав М. Чирського використовувати художні засоби, характерні для ранніх німецьких експресіоністських п’єс. Йдеться не стільки про філософське підґрунтя німецького експресіонізму, скільки про експресіоністські елементи поетики німецької драми початку ХХ ст. В аналізованому творі головними такими елементами є фантасмагоричне зображення реальності, заміна імен персонажів узагальненими назвами, створення наближеної до сну-марення атмосфери, наявність символу, містичного елемента і візуальних ефектів, що надавали сценічній обставі таємничості, мінімалістичні декорації з елементами химерності, розгортання основної дії у формі діалогу тощо.

Основним завданням драматичної мініатюри, що базувалася на героїчному епізоді української історії ХХ ст. і мала успіх на празькій сцені, було духовно піднести глядача, наснажити конкретною героїкою і спонукати до подальшої боротьби за Українську державу.