Моделі наративного уявлення про травму

Анотація

У статті досліджуються моделі наративної репрезентації травми, які досліджуються в методологічних рамках теорії травм. У цьому сенсі стаття пропонує діахронічний огляд розвитку цієї теоретичної дисципліни та водночас розглядає її внесок у інтерпретацію та аналіз літературних творів. Розвиток теорії травм запропонував авторам нові інтерпретаційні моделі, засновані на взаємозв'язку між травмою та вигадкою, але також відносно нове бачення теорії травми, що відкрило можливості для викриття культурних та соціальних процесів та тенденцій усієї історії ХХ століття та їх вплив на окремих людей та суспільство. Крок до нової моделі переконливості в літературі так званих приватних жанрів представляли б своєрідний наратив травми, який, серед іншого, означав би особисті, тобто індивідуальні реакції на зростаюче усвідомлення катастрофічних наслідків воєн, бідності, колонізації та домашнього насильства на психіку особистості. У таких оповіданнях необхідно було б вказати не тільки на джерела індивідуальних страждань та проблем, які конкретно спричинили травму, а й на шкідливі та руйнівні наслідки травматичної події та подальший життєвий розвиток окремих особистостей та людей у ​​їхньому найближчому оточенні. Початкові дослідження травм традиційно розміщувались у відповідній галузі медицини, і до травм підходили переважно як до індивідуальних та виключно інтимних клінічних станів. Оскільки травми були виявлені та досліджені психоаналітичними терапевтичними методами ,зокрема діалого-аналітичними процесами виведення висновків шляхом прямої розмови, тобто передачі власної психічної реальності, було встановлено перший і ключовий зв’язок між феноменом травми та мовою як основним засобом передачі інформації.Тому, на початкових етапах розвитку теорії травми, травму розглядали як окреме явище (найчастіше пов’язане з дитячим досвідом), і вважалося, що її наслідки вирішуються простою передачею всього травматичного досвіду через мовне спілкування. Розвиток теорії травм запропонував авторам нові інтерпретаційні моделі, засновані на співвідношенні між травмою та вигадкою, але також відносно нове бачення теорії травми відкрила можливості для викриття культурних та соціальних процесів та тенденцій усієї історії ХХ століття та їх наслідків на окремих людей та суспільство. У модерністській літературі до феномену травми підходять дещо інакше, головним чином за допомогою текстових зображень внутрішньої боротьби суб’єктів, щоб впоратися з підсвідомими захисними механізмами, які вони створили, щоб захистити себе від повторного переживання травматичного змісту через пам’ять та через раціонально усвідомлений інстинкт і бажання відновитися і зцілитися за допомогою  артикульованої сповіді про травму, тобто психоаналітичної бесіди про неї.