https://litp.kubg.edu.ua/index.php/journal/issue/feedЛітературний процес: методологія, імена, тенденції2023-12-30T09:24:49+00:00Тетяна Вірченкоt.virchenko@kubg.edu.uaOpen Journal Systems<p><strong><img src="https://litp.kubg.edu.ua/public/journals/1/homepageImage_uk_UA.jpg" alt="Зображення домашньої сторінки журналу" width="250" height="350" /></strong></p> <p><strong>Засновник</strong>: <a href="http://kubg.edu.ua/" target="_blank" rel="noopener">Київський столичний університет імені Бориса Грінченка</a></p> <p><strong>Індексація журналу</strong>:</p> <p>ERIH PLUS: <a href="https://dbh.nsd.uib.no/publiseringskanaler/erihplus/periodical/info?id=496901">https://dbh.nsd.uib.no/publiseringskanaler/erihplus/periodical/info?id=496901</a></p> <p><a href="http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?Z21ID=&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=juu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=PREF=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Litpro" target="_blank" rel="noopener">Національна бібліотека України імені В. Вернадського</a></p> <p><a href="https://scholar.google.com.ua/citations?hl=uk&user=KmcaCtYAAAAJ" target="_blank" rel="noopener">Google Scholar</a></p> <p><a href="https://journals.indexcopernicus.com/search/formjml">Index Copernicus International</a></p> <p>DOI: <a href="https://doi.org/10.28925/2412-2475">https://doi.org/10.28925/2412-2475</a></p> <p>Журнал входить до переліку (категорія Б) наукових фахових видань України (наказ МОН № 420 від 15 квітня 2021 року).</p> <p><strong>Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації</strong></p> <p>Серія КВ № 21167–10967 ПР від 13.02.2015 р., видане Державною реєстраційною службою України</p>https://litp.kubg.edu.ua/index.php/journal/article/view/621Медійний образ війни в Україні2023-08-26T16:23:11+00:00Ольга Бялек-Шведolga.bialek-szwed@kul.plАнета Вуйчішин-Васілaneta.wojciszyn-wasil@kul.pl<p>У статті аналізується медійний образ війни в Україні на прикладі вибраних репортажів польської преси та радіо.</p> <p>У своїй статті автори провели аналіз журналістських матеріалів, створених починаючи з 24 лютого 2022 року. Контент-аналіз використовувався для розробки матеріалу як методу дослідження, який найкраще допомагає відтворити та описати образи війни. Аналіз адаптований до специфічної структури прес- та аудіотекстів і надзвичайно добре вписується в перспективу семінару, що дозволяє більш повно зрозуміти композиційні прийоми творців медіа, котрі працюють із репортажами про війну.</p> <p>Аналіз підкреслює важливу роль прес- та радіорепортажів у наближенні реалій війни в Україні до польської аудиторії, дозволяючи їй відчути наслідки цього збройного конфлікту з перспективи особистого досвіду мешканців України.</p>2023-12-30T00:00:00+00:00Авторське право (c) 2023 Літературний процес: методологія, імена, тенденціїhttps://litp.kubg.edu.ua/index.php/journal/article/view/624Провідні мотиви й образи поетичної книги Павла Вишебаби «Тільки не пиши мені про війну»2023-09-24T13:22:49+00:00Оксана Гальчукo.halchuk@kubg.edu.ua<p>У статті поставлено за мету проаналізувати провідні мотиви й художні особливості поетичної мови дебютної книги Павла Вишебаби «Тільки не пиши мені про війну» (2022). Актуальність такого дослідження зумовлена необхідністю осмислення комбатантської літератури як складника сучасного українського воєнліту; потребою визначення специфіки кореляції художньої картини світу книги і питання ідентичності. Предметом аналізу є особливості поетичної репрезентації Вишебабою теми «людина і війна». Задля цього застосовані герменевтичний, інтертекстуальний, біографічний і архетипний наукові методи. Спостережено, що авторська інтерпретація теми «людина і війна» розкривається в комплексі мотивів суспільної, філософської та інтимної лірики. Лейтмотивом поетичної книги Вишебаби визначено питання особистісної, генераційної і національної ідентичності. Окреслено обриси художньої картини світу, оприявленої в топосі війни, який структурують «фронт, укриття, чужина». У перебігу дослідження запропонована типологія творів книги на лірику вибору, створену до повномасштабної війни, і лірику чину, написану після її розгортання. Основна проблематика першої пов’язана з питанням національної і творчої самототожності. Здійснений ліричним героєм вибір визначає його долю в часопросторі війни, питомому для лірики чину. Він оприявлюється в історично-конкретних, літературно-культурних і автобіографічних координатах. Моделюючи образ війни, автор не вдається до деталізованих батальних сцен і мілітарної лексики. Натомість віддає перевагу роздумам про сенс буття, активує мотив пам’яті, занурюється в психологічний портрет героя. Визначено, що, як і в ліриці вибору, особливість розкриття теми «людина і війна» в ліриці чину зумовлена досвідом комбатанта і традицією художнього діалогізму. Для ідіостилю автора характерними є біблійні ремінісценції і алюзії, покликання на Данте, Дж. Донна, Вольтера та ін.; міжтекстові зв’язки на рівні назв («Місто з химерами», «Божественна комедія» та ін.), поетичні стилізації (молитва, щедрівка, лічилка, колискова, хокку). Власне, питання джерел інтертекстуальності та особливості їх авторської інтерпретації є перспективою подальшого вивчення лірики Вишебаби.</p>2023-12-30T00:00:00+00:00Авторське право (c) 2023 Літературний процес: методологія, імена, тенденціїhttps://litp.kubg.edu.ua/index.php/journal/article/view/625Літературно-просвітницька діяльність об’єднання ДОБРУС у США першого десятиліття після Другої світової війни2023-09-26T10:44:32+00:00Марина Гогуляmarynagogulia@gmail.com<p>У статті здійснено спробу з’ясувати особливості літературного стилю художніх та художньо-публіцистичних творів, виданих в США у перше десятиліття після Другої світової війни об’єднанням колишніх репресованих українців совєтами (ДОБРУС). Розглянуто прозові видання «Ухта-Печорський концтабір» Михайла Шкварка, «Горить Медвин» Івана Дубинця, «Полювання за людиною» А. Ромена, «Сміх крізь сльози» Юрка Степового.</p> <p>Спільні риси творів добрусівців – простота викладу, увага до фактів, постатей, деталізація при описі побуту совєтських каральних інституцій. Такі твори прикладами табірної прози в українській літературі, документалістикою, літературою факту, травматичним письмом. Вони мали конкретну місію – зберегти пам’ять про втрачену батьківщину, розповісти правду про репресії українців.</p>2023-12-30T00:00:00+00:00Авторське право (c) 2023 Літературний процес: методологія, імена, тенденціїhttps://litp.kubg.edu.ua/index.php/journal/article/view/622Релігія в антиімперській стратегії Івана Нечуя-Левицького2023-08-31T11:04:30+00:00Тарас Голованьgolovan_t@ukr.net<p>Предмет цієї розвідки – місце релігії в антиімперській практиці І. Нечуя-Левицького. Загальні антиімперські інтенції письменника в художніх творах, публіцистиці, листуванні проаналізовано в низці розвідок. Однак питання релігії в цьому контексті належно не висвітлено. У цьому полягає актуальність студії.</p> <p>Мета дослідження – з’ясувати своєрідність застосування Нечуєм-Левицьким релігії як аргументу проти імперії. Для досягнення поставленої мети розглянуто концепцію людини у творах письменника у світлі християнської антропології; проаналізовано пояснення Нечуєм причин поширення протестантизму на українських теренах у другій половині ХІХ століття, а також особливості зображення ним протестантів; вияснено трактування письменником природи релігії. У дослідженні застосовано здебільшого методи аналогії та гіпотези.</p> <p>Зроблено такі висновки. 1. У зображенні персонажів Нечуй застосовує християнську антропологію, зокрема учення про гріхи-пристрасті, але вкорінює їх не в метафізичне, а в суспільне зло. Пристрасті розпалює суспільство, усталену структуру якого підтримує імперія. У такий спосіб автор конструює аргумент проти імперської влади. 2. У поясненні причин поширення протестантизму письменник зміщує акцент із німців-колоністів і вірян (офіційний погляд) на самих священників, які застосовували російську мову як чинник домінування і втрачали живий зв’язок із паствою. Зображення представників протестантських конфесій свідчить, що Нечуй-Левицький розумів раціональну природу протестантської релігійності, її здатність задовольняти духовні потреби та залученість до проєктів просвіти й релігійної свободи. 3. Загалом релігію письменник трактує як магічну дію, а в реалізації магічного впливу проводить чітку межу між давньою релігією українців (пантеїзмом), яка виростала з багатої народної уяви, оживлюючи та опоетизовуючи світ, та християнським монотеїзмом, що притлумлював уяву, зосереджуючи її на одному об’єкті. Нечуй-Левицький підштовхує до думки, що пантеїзм як простір стихійної релігійної фантазії органічно народний, а християнський монотеїзм як простір зашореної та централізованої уяви імпліцитно імперський. Тож ці релігії становлять один із проявів протистояння між народом та імперію. Притлумлена християнством народна фантазія, таким чином, послужила ще одним аргументом проти імперії.</p> <p>Ці висновки можуть стати підґрунтям для подальшого дослідження місця релігії у творах Нечуя-Левицького, антиімперських інтенцій його творчості та української літератури загалом.</p>2023-12-30T00:00:00+00:00Авторське право (c) 2023 Літературний процес: методологія, імена, тенденціїhttps://litp.kubg.edu.ua/index.php/journal/article/view/623Міфи vs реальність у збірці есеїв Ольги Токарчук «Czuły narrator»2023-09-06T15:44:02+00:00Галина Матусякah.bokshan@gmail.com<p>У своїй художній творчості та есеїстиці О. Токарчук виявляє схильність самобутньо переосмислювати реальність крізь призму міфології, інтерпретувати сучасність, послуговуючись оптикою архаїки, використовуючи інструментарій універсальних сюжетів, мотивів і образів. Її збірка «Chuły narrator» засвідчує виразний інтерес письменниці до переоцінки звичних уявлень про дійсність, ламання стереотипних суджень і трансформації традиційної картини світу під впливом міфологічного світобачення. Наявні літературознавчі студії, дотичні до збірки «Chuły narrator», стосуються здебільшого наративних стратегій з опертям на поняття «ніжного оповідача», вперше запропонованого польською письменницею в Нобелівській промові. Проте в науковому дискурсі бракує розвідок, присвячених цілісному аналізу збірки О. Токарчук «Chuły narrator», зокрема, її неоміфологічним атрибутам, що визначає актуальність і новизну теми нашого дослідження. Мета статті – виявити міфологічні інтертексти у книзі О. Токарчук «Chuły narrator», а також ідентифікувати неоміфологічні характеристики її есеїстики та специфіку візуалізації міфомислення. Для досягнення мети було використано такі методи: контекстуальний, інтертекстуальний, семіологічний і поетологічний. Аналіз есеїв збірки «Chuły narrator» уможливлює висновок про філософічність як невід’ємну рису літературної творчості польської письменниці. Авторка незмінно спирається на базові міфологічні уявлення про світобудову, фундаментальні філософські категорії, класичну літературну спадщину й погляди прогресивних мислителів минулого і сьогодення. Одним із улюблених у творчості О. Токарчук є мотив мандрів, який вона інтерпретує з опорою на міфологічну картину світу і власний досвід. Авторка віртуозно оперує архаїчною бінарною опозицією «свій–чужий», окреслюючи еволюцію уявлень про межу, яка є ілюзією, що, з одного боку, продовжує бути причиною катастроф і злочинів велетенських масштабів, а з іншого – позбавляє світ унікальності. Для творчості О. Токарчук властиві численні алюзії на твори вербального й візуального мистецтва, інтермедіальний характер ілюстрування та артикуляції її світоглядних позицій. Перспективи подальших досліджень вбачаємо у вивченні доробку О. Токарчук в аспекті інтертекстуальних зв’язків із основними філософськими системами й працями провідних мислителів минулого й сучасності.</p>2023-12-30T00:00:00+00:00Авторське право (c) 2023 Літературний процес: методологія, імена, тенденціїhttps://litp.kubg.edu.ua/index.php/journal/article/view/626Кліматичний апокаліпсис у романі «Мале» Романа Ерліха2023-09-27T17:49:40+00:00Світлана МаценкаSvitlana.macenka@t-online.de<p>Гостроактуальна проблематика сучасного екологічного катастрофізму і кліматичної апокаліптики розглядається в межах новітньої німецькомовної екокритики із зосередженням особливої уваги на феномені «катастрофи без події» (Ева Горн) і зв’язку апокаліпсису та утопії. З цього погляду важливими видаються фікційні зображення екологічних катастроф, які уможливлюють осмислення викликаних ними надзвичайних станів і спонукають до конфронтації із конкретною реальністю. Метою дослідження є окреслення сучасного екологічно-кризового досвіду, узагальненого на прикладі суспільної дійсності острова Мале в однойменному романі («Malé», 2020) сучасного німецького письменника Романа Ерліха (Roman Ehrlich). Завдання дослідження: представлення екологічного світогляду сучасного німецького автора Романа Ерліха, виявлення літературної семантики екологічного апокаліпсису, аналіз роману «Мале» як такого, в якому закарбовані екокритичні ідеї. Дослідження ґрунтується на засадах культурологічного літературознавства з використанням ідей екокритики. Новизна дослідження полягає у тому, що твір німецького письменника проаналізовано, використовуючи ідеї екокритики, на цьому прикладі показано як активну роль людини в організації та дезорганізації світу, так і її безсилля перед лицем могутньої природи, перед просторами, які перестають бути життєвими просторами, втрачаючи цю якість, перед силами, які ухиляються від огляду, контролю і використання. Тож темою роману є сучасний світ у стані занепаду, який для німецького письменника втілює одне з найпривабливіших курортних місць планети – Мальдіви. Масовий туризм, забруднення навколишнього середовища, а передусім океану, маніпулювання етичними і моральними нормами, загальне потепління спричинилися до абсолютно видимих і швидких негативних змін, які загрожують існуванню островів. Встановлено, що Роман Ерліх показує наш щоденний світ тільки як симульований стан безпеки. Спостерігаючи наближення катастрофи, острів’яни занурюються в безмежне дозвілля, нудьгу, безбатьківщину. Автор уникає моралізаторського тону. Безпорадність персонажів перед лицем апокаліпсису віддзеркалюється в романі в неможливості формулювання пояснювальної оповідної позиції щодо катастрофи. Автор дотримується ідеї основоположної втрати переконливості оповідей про суспільні здобутки чи виснаження. Підкреслено відчуженою мовою Роман Ерліх інсценує катастрофу, використовуючи мистецькі можливості програвання ситуації. Аналіз роману стимулює розмисли про сучасну екологічну кризу і реакцію на неї сучасної людини, яка, з одного боку, суттєво спричинилася до критичного стану, а з іншого, – сама є його безпосереднім втіленням. </p>2023-12-30T00:00:00+00:00Авторське право (c) 2023 Літературний процес: методологія, імена, тенденціїhttps://litp.kubg.edu.ua/index.php/journal/article/view/620Антиколоніальний пафос прози Миколи Лазорського2023-08-21T16:11:05+00:00Іван Немченкоnemchenko1958@ukr.net<p>Література української діаспори є надзвичайно багатим і розмаїтим явищем, яке потребує об’єктивного, систематичного і цілісного осмислення. Метою нашої статті є простеження антиколоніального пафосу в епічному доробку самобутнього українського письменника з Австралії Миколи Лазорського, чия творчість є помітною на тлі вітчизняного та світового літературно-мистецького процесу ХХ століття і заслуговує на пильну увагу з боку науковців. Дослідження засноване на загальнонауковій методиці аналізу, синтезу, спостереження, добору та систематизації матеріалу. У статті застосовано елементи таких методів: культурно-історичного (допомагає виcвітлити особливості відтворення М. Лазорським рис українського національного характеру на тлі антиколоніальної боротьби з різних історичних епох), герменевтичного (пропонує вільну і відкриту інтерпретацію текстів, залишаючи перспективу для нових витлумачень), естетичного (забезпечує розгляд доробку митця як літературно-мистецького феномену), інтертекстуального (звертається увага на зв’язки між текстами письменника та вітчизняною й зарубіжною літературною та фольклорною традицією). На матеріалі досліджених текстів з’ясовано, що М. Лазорський відзначався тонким проникненням у минулі історичні епохи, виявляв глибокий інтерес до життєвих доль визначних і маловідомих діячів, які були пов’язані з багатовіковою антиколоніальною боротьбою українців, слугували зразками для наслідування в царині національного спротиву, збереження своєї етнічної ідентичності та державницьких традицій. Проза М. Лазорського доповнює й розширює уявлення про вітчизняну й світову літературу антиколоніального звучання. Протягом десятиліть митець розробляв у своєму доробку проблематику, пов’язану з багатовіковими прагненнями наших предків захистити своє право на існування як окремого народу, вистояти в боротьбі з агресивними сусідами. Письменник не обмежується показом історичної долі свого рідного краю, а й відтворює сторінки антиколоніальної боротьби інших народів. Росія в доробку митця стає символом найогидніших і найжорстокіших форм колоніалізму. Антиколоніальна історична проза М. Лазорського звучить актуально і в наші дні, коли московська орда намагається знову поглинути український материк, щоб іти далі й завойовувати інші європейські країни. Перейняті антиколоніальним пафосом твори митця звучать як суворий вирок на адресу останніх імперських сил на планеті. У перспективі доцільно було б співставити окремі твори М. Лазорського з текстами сучасних авторів, які репрезентують антиколоніальний дискурс у письменстві України та зарубіжжя перших десятиріч ХХІ століття.</p>2023-12-30T00:00:00+00:00Авторське право (c) 2023 Літературний процес: методологія, імена, тенденціїhttps://litp.kubg.edu.ua/index.php/journal/article/view/627Текстові лакуни та парадокси їх інтерпретації2023-09-30T10:02:00+00:00Віра Просаловаvirakalon@gmail.comЯрослава Григошкінаvivacity4040@gmail.com<p>Статтю присвячено текстовим лакунам, тим парадоксам недомовленості, що виникають при читанні художніх творів і нерідко призводять до віднайдення в них різних смислів, зовсім протилежних, адже на процес сприйняття впливає чимало чинників: соціокультурний контекст, соціальна чи професійна приналежність читача, його життєвий досвід, вік, стать, ситуація тощо. Актуальність цієї студії зумовлена необхідністю прояснення різних літературознавчих версій образу головної героїні з новели Леоніда Мосендза «Роксоляна», що ввійшла до збірки «Людина покірна» (1937). За допомогою рецептивного та герменевтичного методів дослідження встановлено відмінність у заповненні текстових лакун, які призвели до того, що Ігор Набитович тлумачить героїню як зрадницю, Віра Просалова – як наречену, яка прагне врятувати коханого. Різне сприйняття образу головної героїні зумовлене авторською стратегією: апеляцією до постаті улюбленої дружини турецького султана Сулеймана Пишного, включенням новели до збірки, назва якої налаштовує на зустріч із покірними персонажами та певною мірою визначає типаж. Недомовленість у творі досягається також редукцією важливих сцен, зокрема підготовки та знищення більшовицького штабу, розривом у перебігу сюжету (2 тижні відсутності очевидця подій), висвітленням образу новітньої Роксолани лише через сприйняття наратора, пуантом як жанровою ознакою новели, незавершеністю твору, стилістичною фігурою апосіопези. В основу композиції цієї новели покладено прийом синкризи, що підтверджує свідомий намір автора не ставити крапки над І, а змусити читача самому зробити висновок про суть патріотизму та відступництва. У статті зосереджено увагу на тих засобах поетики, які активізують читацьку увагу, дають простір його уяві й тому нерідко призводять до різночитання, адже реципієнт заповнює лакуни на свій розсуд. Аргументовано висновок про свідому авторську стратегію, розраховану на привернення уваги до постаті Роксолани, залучення читача до процесу співтворення, потенційну відкритість художнього тексту для наступних рецепцій.</p>2023-12-30T00:00:00+00:00Авторське право (c) 2023 Літературний процес: методологія, імена, тенденціїhttps://litp.kubg.edu.ua/index.php/journal/article/view/607Мемуарний образ Харкова 1920-х — 1930-х років в українській спогадовій літературі ХХ століття2023-04-11T12:28:21+00:00Тетяна Черкашинаtetiana.cherkashyna@karazin.ua<p>Статтю присвячено дослідженню мемуарного образу Харкова двадцятих – тридцятих років минулого століття в українській спогадовій літературі. Харків – велике місто на північному сході України, 1923 року стає столицею України, вбирає в себе краще, що було на той час в Україні, є великим промисловим, економічним, науковим, культурним, освітнім центром. Місто активно розбудовується. З’являються нові визначні пам’ятки архітектури в стилі конструктивізму. Місто, з одного боку, мало потужний державницький апарат, який контролював усі сфери життя країни, а з іншого, – активний розвиток вільного інтелектуального та культурного життя. Тогочасне місто швидко отримало свою мемуарну біографію, його тогочасний зовнішній вигляд, специфіка внутрішнього життя стали предметом численних спогадових рефлексій. Зокрема, об’єктом аналізу цієї розвідки стали спогади, автобіографії, автобіографічні повісті та романи Дмитра Багалія, Остапа Вишні, Михайла Грушевського, Докії Гуменної, Володимира Ґжицького, Дмитра Затонського, Майка Йогансена, Володимира Куліша, Василя Минка, Валер’яна Поліщука, Юрія Смолича, Василя Сокола, Володимира Сосюри та Юрія Шевельова. Частина автобіографів (як, наприклад, Майк Йогансен, Юрій Шевельов) були корінними харків’янами, інші (як, наприклад, Володимир Ґжицький, Докія Гуменна, Василь Минко, Юрій Смолич, Василь Сокіл, Володимир Сосюра) приїхали в Харків, коли він став столицею України, відтак мемуарний портрет міста виписується і у своїй еволюції, і з позицій першого сприйняття та розуміння / нерозуміння. Спогади літературно картографують місто, багато уваги приділяється його літературним, мистецьким локусам, часто згадуваними є квартал з умовною назвою ‘Літературний Ярмарок’, будинок Блакитного, Селянський будинок, театр ‘Березіль’, будинок ‘Слово’. З 1931 року життя міста кардинально змінюється, починаються масові арешти, гучні судові справи, як-то: процес СВУ в приміщенні харківської опери. 1934 року столицю України перенесено в Київ, а Харків продовжує розвиватися як потужний промисловий, науковий, інтелектуальний центр</p>2023-12-30T00:00:00+00:00Авторське право (c) 2023 Літературний процес: методологія, імена, тенденції